Видатні особистості
в Радивилові
|
|
Фотоальбоми:
Радивилів у різні пори року
|
|
Напишіть
нам
Телефон:
4-31-44
Реєстрація
|
|
 |
 м. Радивилів,
Рівненської області (до 1939 р. - Радзивилів, рос. -
Радзивилов, до 1991 - Червоноармійськ). Radyvyliv
У Радивилів можна в'їхати дорогами з чотирьох
сторін. Це не випадковість, так склалося історично.
Зі сторони Дубна й Рівного звіддавна їхали
сюди, бо більше сотні літ саме тут закінчувалася одна держава
і починалася інша, отож Радивилів був ніби воротами в
цивілізовану Європу з напівварварської Російської імперії. І
коли міжнародний торговий ярмарок - контракти - наприкінці
вісімнадцятого століття перенесли зі Львова в Дубно, Радивилів
відчув пожвавлення, якого доти не звідав.
Саме зі сторони Галичини, зі Львова й Бродів,
мандрували імениті купці, а при них - майстри найрізноманітніших
ремесел, артисти, літератори. І оживав Радивилів дрібною
торгівлею, колоритом нових облич і небачених звичаїв. А втім,
і раніше містечко знавало тісні контакти з Бродами, особливо
тоді, коли цими двома поселеннями володів головнокомандувач
військ Речі Посполитої Конецпольський.
А з півночі, від Берестечка, утоптувався шлях
ще із середніх віків, коли Радивилів належав до Волинського
воєводства з Луцьком у центрі чи коли після трагічної
Берестецької битви 1651 року частина козацьких загонів пішли
на Почаїв, шукаючи порятунку в тутешньому монастирі.
З Почаєва спрадавна прошкували через Радивилів
у волинські села й містечка православні прочани, запасаючись
на дорогу водою з річечки Словні, чи по-іншому -Зланівки,
котра з роками набула чудернацької назви Слонівка. З-під
Вишнівця йшли до Берестечка полки Хмельницького.
Радивилів опинився на перехресті важливих
доріг, а можливо, близько 450 років тому саме ця обставина й
спричинила закладення поселення, яке отримало назву з
нечуваної нагоди здобуття родом його власників Радивилів
(Радзивіллів) князівського звання (то був надзвичайно
рідкісний на ті часи факт віднесення шляхетської родини до
числа князів).
У документах Луцького замку Радивилів уперше
згадується в акті від 21 травня 1564 року - у скарзі зем'янина
(землевласника) Данила Рогозинського "об отнятии у него из
заставы урядником местечка Радивилова, имения воеводы
Виленского Миколая Радивила, паном Иваном Патрикеем нескольких
человек крестьян в селе Перенятине". Цей дещо ускладнений для
сприйняття запис середньовічного документаліста слід розуміти
так: представник віленського воєводи, у маєток якого входив і
Радивилів, забрав у Рогозинського селян, котрі були передані
йому у вигляді застави за якийсь борг, причому забрав, борг не
повернувши.
Наступна згадка - в акті від 9 червня того ж
1564 року: війт містечка Радивилова скаржився, що урядник пана
Федора Рудецького вимагав мито у тих міщан радивилівських, які
проїздили через село Рудку (?) з пустими возами, жорстоко
побив і пограбував їх, що підкріплено свідченням віжа
(судовиконавця).
21 серпня 1564 року війт Радивилова скаржився,
що зем'янин Олехно Бєлостоцький заарештував міщанина
радивилівського під тим приводом, ніби в нього виявився
крадений кінь. І хоча той заперечував, Бєлостоцький змусив
його віддати коня, а також віз із сіллю. 12 жовтня все того ж
року намісник Іван Патрикей скаржився на зем'янина
Каленика-Богдана Батковського через те, що той побив і
пограбував його слугу.
21 листопада 1568 року Лазар Кашубський, слуга
митника великого князівства Литовського Айзаха Бородавки,
повідомляв про напад на нього в лісі між містечками
Радивиловом та Берестечком трьох розбійників, які поранили
коня і забрали документи, одяг, а також митні кошти, отримані
в Кременецькій і Янушпольській митних коморах.
Із цих архівних записів видно, що на той час
Радивилів уже був містечком, яке перейменували. Якою була його
попередня назва - не відомо.
Радивилів - містечко, розташоване на рівнині.
Можливо, колись було оточене лісами, проте це все-таки не
гарантувало від чужинських руйнівних набігів. Відомо, що в ті
часи більш надійний захист у вигляді замків або фортець мали
Дубно, Броди, Олесько, Кременець, навіть невеличкі поселення
Перенятин, Крупець, Теслугів... А от Радивилів, за свідченням
сімнадцятого століття, мусив задовольнятися земляним валом із
частоколом зі стовбурів дерев. Відійшла в минуле загроза - і
погнили колоди, розсунулися, зарівнялися вали. Тепер важко
навіть сказати, де міг бути той загадковий дитинець, -
ймовірно, десь у районі центральної вулиці Почаївської, адже
вона до певної міри ділить місто на підвищену й понижену
території. Можливо, залишки дитинця бачив Григорій Сковорода,
коли проїздом побував у цьому поселенні в середині 18
століття.
А ще завжди радивилівцям уселяла сили
християнська віра. Радивилів здавна мав православну церкву й
костел, які слугували й осередками освіти та культури. До
речі, нині приїжджих зустрічає свідок позаминулого віку -
церква св. Олександра Невського, яку будували близько
п'ятдесяти літ і вивершили в 1874 році. Її ікони писалися в
тодішньому стольному Петербурзі під керівництвом академіка
Васильєва. Звідти ж привезли дзвони, іконостас, ризничі речі
(панікадило, потир, Євангеліє, хрест, плащаницю тощо). Є в
місті ще дві церкви й кілька молитовних будинків
протестантських громад. Слід зауважити, що населення завжди
було багатоконфесійним, що пояснювалося також національним
його складом - тут жили українці, поляки, росіяни, євреї, чехи.
Гостям міста в районному історичному музеї чи
в музеї загальноосвітнього ліцею можуть багато розповісти про
першого його власника Миколая Радзивілла Чорного, активного
діяча Реформації, родича Костянтина-Василя Острозького, про
видатних людей, які бували в Радивилові (Оноре де Бальзак,
Іван Франко, Леся Українка, Ісаак Бабель, Улас Самчук, Симон
Петлюра) або жили тут (письменники Петро Козланюк, Модест
Левицький, композитор Герман Жуковський, меценат Мойсей
Гінсбург, бібліограф Богдан Боднарський). Згадки про Радивилів
можна знайти в Льва Толстого (у романі "Війна і мир"), Козьми
Пруткова, енциклопедії Блокгауза і Єфрона...
У 1863 p. в місті та біля нього відбулася одна
із сутичок Польського повстання, на кладовищі збереглися
могили як повстанців, так і російських солдатів, котрі брали
участь у придушенні цього виступу.
У 1866 p. Радивилів став волосним центром, у
1870 p. йому присвоїли статус міста. Прокладена в 1873 p.
залізниця Здолбунів - Радивилів, яка невдовзі була з'єднана із
залізничною мережею Австро-Угорщини (починалася від Бродів),
ще більше пожвавила життя міста.
Коли вийдеш на прогулянку за Радивилів, підеш
у прилеглі до нього мальовничі гаї та переліски, багаті на
ягоди й гриби, неодмінно натрапиш на досить глибокі, зарослі
травою й чагарниками рови. Місцями заглиблення в землі сягають
півтора людських зрости!
Це фронтові окопи.
Двадцятий вік, як відомо, увійшов в історію
двома світовими війнами. Фронти кожної з них надовго
затримувалися в районі Радивилова. Досі про це нагадують окопи
не лише на околиці міста, а й біля відомої своїм заповідником
Пляшевої. Таких вражаючих окопів біля інших міст Рівненської області
нема.
У 1944 році, наприклад, фронт стояв тут майже
чотири місяці! Уся довколишня земля була перерита вибухами
бомб і снарядів. Де тільки люди знаходили прихисток, аби
уціліти?
У тих окопах іноді можна знайти і гільзи, які
пролежали 90 літ.
На початку серпня 1914 року австро-угорці,
ведучи наступ від Бродів, відтіснили 18-у Волинську
прикордонну бригаду і 13-й Донський козачий полк,
розквартировані в Радивилові, й вступили в місто. З обох
воюючих сторін були солдати й офіцери українського походження.
До міста в спішному порядку перекинули з
Кременця 42-й Якутський полк 11-ї піхотної дивізії; 7 серпня
російські солдати зламали опір противника під Радивиловом і
почали наступ, 8 серпня заволоділи Бродами й Лешневом. Проте
сильний вогонь артилерії й контрнаступ австро-угорців змусив
їх до відступу.
Наступаючі захопили Радивилів 11 серпня. Було
знищено пам'ятник російському царю Олександру ІІ, відкритий
незадовго перед війною біля народної школи (нині приміщення
ліцею), а також схожу на високу церкву православну каплицю,
освячену на честь цього ж царя.
Невдовзі успішні дії російських військ у
районі Підкаменя, при межі Рівненської, Львівської і
Тернопільської областей, спонукали австро-угорців рятуватися
втечею.
У травні 1915 року почалася наступальна
операція австро-німецьких частин. У "Віснику Союзу визволення
України" (ч. 31-32 за 19 вересня 1915 року) писалося:
"...армії ген. Бем-Єрмолі вдалося по тижневих кривавих боях
проломити дня 7 вересня добре укріплений і природними
перешкодами забезпечений російський фронт на лінії Радивилів -
Підкамінь - Залізці і приневолити росіян на просторі 90 км
відступити поза р.Ікву на горби коло Кремінця".
На початку червня 1916 року в результаті
прориву генерала Брусилова, командуючого 8-ю армією, 12 липня
частини 9-ї армії (генерала Сахарова) подолали дротяні
загородження й опір австрійських військ на річці Слонівці і
зайняли околиці Лешнева. Зі спогадів Олександра Брусилова
(1853 - 1926): "9-а армія в цей період просунула свій правий
фланг уперед, завдаючи удару з району Радивилова в
південно-західному напрямі. 15 липня було взяте з бою місто
Броди, а 22 і 23 липня знову завдана сильна поразка противнику
на ріках Грабек і Серет..."
На вимогу військового командування з населених
пунктів прифронтової смуги родини виселялися углиб Російської
імперії. Про це пам'ятають старожили району, чиї дитячі
роки припали на часи Першої світової війни.
З кінця 1916 року воєнні дії майже
припинилися, адже в лютому 1917 році назрівав розпад імперії.
Ось лише кілька штрихів про історію
незарубцьованих ран землі - давніх окопів. А вже що стосується
Другої світової війни, то тут досі вряди-годи трапляються
навіть більш вагомі речові свідчення - уламки військової
техніки, пробиті каски... Поблизу хутора Пороховня, за три
кілометри від міста, вивершено меморіал біля місця масової
страти євреїв (до 3 тис. чоловік). На меморіалі Слави за
містом поховані понад півтори тисячі бійців різних
національностей, тут же покояться чотири Герої Радянського
Союзу (кавалерист Опанас Волковенко, льотчики Андрій Демьохін
і Микола Маркелов, артилерист Павло Стрижак).
Нині Радивилів - чепурне містечко на 12 тисяч
жителів. Із п'ятиповерховою забудовою в центрі й одно- та
двоповерховою - на околицях. Улітку воно потопає в садах і
скверах. Серед промислових підприємств, які не втратили ваги
за ринкових умов господарювання, - комбінат хлібопродуктів,
швейна й меблева фабрики. Чимало проблем
зняло відкриття в 2002 році об'їзної автодороги, адже раніше
автотраса Київ - Львів пролягала вулицями міста. У 2007 році
капітально оновлено залізничну станцію Радивилів.
Різноманітними заходами вабить будинок
культури, біля якого в парку - пам'ятник Т.Шевченку, чимало
читачів відвідують бібліотеки. Оновився стадіон. У
мальовничому гаю за містом - табір відпочинку "Веселка".
Навчальні заклади досить традиційні для невеликого райцентру:
у професійному ліцеї готують столярів, трактористів, шоферів,
швачок, операторів комп'ютерного набору, є школа,
школа-гімназія і школа-ліцей.
Недалеко від міста, на території нинішнього
району, біля сіл Пляшева, Острів відбулася одна з найбільших
битв у Національно-визвольній війні українського народу -
Берестецька битва 1651 р. Очевидно, на її місці восени 1846 р.
побував Тарас Шевченко, свої враження він відобразив у вірші
"Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?..". Цій битві присвятила
свій роман у віршах "Берестечко" Ліна Костенко. Нині тут діє
Національний історико-меморіальний заповідник
"Поле Берестецької битви" (музей з 1967 р., статус Національного
- з 2008 р.).
У Радивилів можна в'їхати дорогами з чотирьох
сторін. І якщо одна з них колись приведе вас сюди, ви не
пожалкуєте, що познайомилися з цим маленьким чепурним містом,
його щирими жителями.
Радивилову присвячені книги: "Радивилів. Краєзнавчі матеріали" (2004), "Радивилів у перегуках віків" (2014) Володимира Ящука.
Володимир
ЯЩУК.
Дивіться також:
Краєзнавчі фотоальбоми: Радивилів, Броди, Кременець, Дубно, Козацькі Могили та ін. Знімки великого формату
Із
криниці печалі
Остарбайтери
В
обороні волі
КНИГИ, ПОВ'ЯЗАНІ З РАДИВИЛОВОМ
Оноре де Бальзак. Лист про Київ
Сергій Сергєєв-Ценський. Гаряче літо
Ісаак Бабель. Кінармійський щоденник 1920 року
Григорій Пенежко. Записки радянського офіцера
Йосип Павлюк. Життя прожити - не поле перейти
Володимир Ящук. Радивилів. Краєзнавчі матеріали
Надія Мельник. Святі місця землі моєї (село Хотин Радивилівського району)
| |
|
